Позначка: емоції дітей

“Емоційний інтелект? В мене все нормально”. — А в дитини? Чи часто ви чули, бачили або можливо самі говорити такі фрази батьків до дітей: «Сумувати не треба. Де твоя посмішка?»«Плач — це емоції слабких людей»«Не плач, давай я тобі куплю цукерку або нову іграшку»«Сльози — є певним методом маніпуляції дитини»«Все нормально, такі речі стаються»«Агресія — це погано, я не хочу, щоб моя дитина вела себе так, треба її покарати, щоб вона знала, що так робити не можна» Більшість батьків прагнуть виховати свою дитину якнайкраще, виховати відповідальну, розумну, високоморальну особистість, навчити виважено приймати рішення, розвивати свої таланти, впевнену в собі особистість, яка вміє підтримувати дружні стосунки, забезпечувати своє життя, заводити сім’ю та у подальшому виховувати вже своїх дітей. Опитування батьків показують, що вони найчастіше в процесі виховання приділяють увагу інтелектуальному розвитку особистості, її поведінці та опануванням моральних якостей. Однак чисельні дослідження та спостереження показують, що одними з найважливіших умінь сучасності є вміння розпізнавати свої емоції, вміння переживати їх, розуміти емоції іншої людини та співпереживати іншим. Особи з розвиненим емоційним інтелектом досягають більших результатів в професійній діяльності, для них легше встановлювати взаємовідносини з іншими людьми та підтримувати глибокі та тривалі стосунки. Емоційна взаємодія між дитиною та батьками — це основа розвитку емоційного інтелекту дитини. Якою ж повинна бути емоційна взаємодія батьків з дитиною, та які помилки допускають батьки в емоційному вихованні своєї дитини ? Часто батьки не вміють правильно реагувати на емоційні прояви дитини, вони можуть дратуватися, коли вона плаче і кричить або ігнорувати негативні емоції або задля отримання бажаної поведінки дитини маніпулюють її почуттями, викликають вину, страх або сором, які потім вкорінюються в психіці дитини і вона переносить ці емоції в доросле спілкування з оточуючими, їй стає складно сказати «ні» та вона схильна перебувати в залежності від інших людей. Джон Готтман виділяє 3 типи батьківської моделі реагування на емоційні прояви дитини, які негативно впливають на становлення особистості та розвиток емоційного інтелекту: 1. Відторгнення Такі батьки не звертають уваги на емоційні прояви дитини, ігнорують їх. Такі батьки недооцінюють емоції своїх дітей, вважають їх дрібницями. Від батьків, які використовують модель відторгнення, часто можна почути такі фрази на плач або сум дитини як: «Це нічого страшного», «Не треба за це переживати», «Ти неправильно оцінив ситуацію, це була випадковість, немає сенсу сумувати» «Не плач, давай я тобі куплю цукерку або нову іграшку»«Все нормально, такі речі стаються»«Давай краще пограємо або подивимось смішний фільм»«Ніколи не кажи, що ти боїшся або тобі страшно»«Сумувати не треба. Де твоя посмішка ?» Прагнення захистити дитину від негативних почуттів, спонукають батьків відволікати дитину, переводити емоційний стан дитини на позитивний, нівелюють, недооцінюють емоції дитини. Вони показують, що емоції дитини не важливі, краще їх проковтнути та відволіктись на щось інше. Таким чином у дитини виникає переконання на несвідомому рівні, що відчувати сум, страх, плакати — це не добре, зі мною щось не так якщо я це відчуваю («якщо це така незначна подія, то чому мені так погано?»).Така поведінка батьків не дає можливість вирішити та осмислити ситуацію, яка викликала такі почуття, усвідомити свої емоції та спонукає дітей бігти від негативних емоцій та їх заглушати. 2. Несхвалення Батьки з типом реагування «несхвалення» сварять, критикують дітей за прояв негативних емоцій, можуть їх навіть покарати. Різниця між не схвалюючим типом від відторгнення в тому, що батьки не співчувають дитині і навіть не намагаються дізнатися про причину такого стану дитини, їм не подобається прояв емоцій дитини і вони хочуть його якнайскоріше зупинити, використовуючи метод батога. «Зробив, те що мені не подобається — отримав покарання» — це переконання батьки транслюють не лише на певну неприйнятну поведінку, але і на емоційні прояви дитини. Cльози — є певним методом маніпуляції дитини. Сум - емоція слабких. Агресія - це погано..... У більшості батьків з цим типом реагування існує думка, що сльози — є певним методом маніпуляції дитини. «Моя дитина плаче, щоб звернути на себе увагу, вона щось від мене хоче і щоб не йти на її забаганки, я повинна це зупинити, показати, що це неприпустимо, щоб вона знала, що я не поведусь на її примхи» — може бути в думках таких батьків. Може бути переконання, що такий прояв емоцій як крик або сильний плач, агресія — це погано, я не хочу, щоб моя дитина вела себе так, треба її покарати, щоб вона знала, що так робити не можна. Такі батьки можуть відлупцювати дитину через вияв негативних емоцій, посадити на домашній арешт тощо. Деякі батьки вважають, що плач або сум — це емоції слабких людей і з бажання зробити свою дитину сильною, вони намагалися викорінити ці емоції у дитини. Деякі батьки вибірково ставляться до проявів дитини, у певні ситуації вони дозволяють дитині проявляти свої почуття, а на деякі забороняють – «якщо дитина засмутилась через якусь незначну ситуацію, на думку батьків, то це не правильно». Така модель виховання спонукається турботою батьків, однак веде за собою розвитку блоку у дитини на певні переживання, у свідомості вирощується думки «мені не можна це відчувати», «я не повинен проявляти своїх почуттів». Таким людям дуже важко робити вибір у житті, заводити стосунки з іншими людьми, їм складно вирішувати проблеми, довіряти. 3. Не втручання Третій тип полягає у тому, що батьки приймають емоції своїх дітей, співпереживають, але не пропонують шляхи вирішення і не встановлюють ліміти в поведінці своїх дітей. Такі батьки дозволяють дітям відчувати будь-які емоції, хоче дитина плакати, нехай плаче, відчуває сум — нехай сумує, виражає злість — добре, нехай. Однак такі батьки, не навчають дітей справлятися з такими емоціями, керувати ними, діти відчувають негативні емоції, але нічого з ними не роблять, не приймають рішення, не роблять висновків та нічого не змінюють. Таким чином печаль може переростати в депресію, злість в агресію, такі діти не вміють екологічно виражати свої емоції та відчувають себе їх заручниками, нічого не можуть з ними вдіяти. Вони не можуть вгамувати свої почуття, в таких дітей виникають труднощі в міжособистісному спілкуванні, їм дуже складно потім приймати виклики життя. Як же ж тоді необхідно реагувати? Як себе вести батькам, щоб дитина в майбутньому могла розуміти свої емоції, екологічно їх проявляти та керувати ними ? Дитина може відчувати будь-які емоції і це нормально 1. Прийміть той факт, що дитина може відчувати будь-які емоції і це нормально, не буває поганих емоцій. Не карайте дитину за вияв емоцій, покажіть, що ви приймаєте дитину, хоч вона плаче, сумує чи злиться, ви до неї ставитесь так само, як і коли вона в гарному настрої.Коли ви бачите прояв негативних емоцій у дитини. Зупиніться. Скажіть собі в голові - “ СТОП”, зупиніть автоматичну (несвідому) реакцію. Не кричіть на дитину, не ігноруйте її. Скажіть собі подумки “Дитячі емоції - це сигнал, сигнал, що дитині потрібна моя допомога і підтримка. Я як мама або тато, доросла людина маю їй допомогти.” Пам’ятайте, що дитина слабша, вона ще не доросла людина, вона не вміє керувати своїми емоціями, її поведінка несвідома, пам’ятайте, що ваша дитина - це не ви. А ви як доросла людина маєте перевагу, ви вже вмієте керувати своєю поведінкою та свідомо реагувати. Дитячі емоції - це сигнал, що дитині потрібна допомога. 2. Використовуйте момент прояву емоцій (не тільки негативних), як момент для зближення з вашою дитиною. Не пропускайте такі моменти повз, поговоріть з дитиною. Не полишайте цей момент. Підійдіть до неї спокійно, якщо дитині сумно, або вона плаче - можете її обняти, взяти за руки, будь-те поряд, якщо дитина плаче, тілесний контакт дуже важливий у цей момент. Дайте дитині трохи часу, нехай поплаче, але ви будете поряд у цей момент, не потрібно відразу її заспокоювати. Або якщо дитина кричить чи гнівається, не відповідайте їй в цей момент, можете просто помовчати та вислухати. Лише після того, як дитина трохи заспокоїлась, висказала що хотіла, можете починати розмову. Якщо емоції дитини дуже сильні, вони захоплюють дитину і їй складно, ви можете попросити її дихати за вашим голосом робити вдох, на три секунди затримати дихання і видих, уповільнюйте своїми словами дихання дитини, поки вона не почне заспокоюватись. Після того, як емоційний пік спав, ви можете починати розмову. 3. Допоможіть дитині назвати цю емоцію, вербалізувати свої почуття та проговорити ситуацію, яка їх викликала, обговоріть як дитина відчуває цю емоцію тілесно. Покажіть їй, що ви їй співпереживаєте, розумієте її стан, не знецінюйте її емоції. Починайте розмову з запитання: Що ти зараз відчуваєш? Якщо дитині складно відповісти, ви можете спробувати самі назвати емоцію: Тобі сумно?Ти злишся?Тобі боляче? Можете запитати про причини емоції: Що сталося?Чому ти засмутився? Що викликало в тебе гнів? Скажіть, що ви її розумієте та ви поряд. (“я тебе розумію, я поряд”). Не оцінюйте дитину та не критикуйте. Спробуйте подивитись на ситуацію очима вашої дитини. Потім перекажіть ситуацію та назвіть емоцію, наприклад“ Тебе образили у школі і ти відчуваєш біль та образу ? “ “ Сестра взяла твою річ і ти розізлився ?”Далі, покажіть, що відчувати такі емоції це нормально : Скажіть “ Так, згодна, це неприємно”, “ я б теж таке відчувала, якби була на твоєму місці”. 4. Запропонуйте дитині варіанти, як вона може врегулювати ці емоції. Наприклад: техніки дихання, перевести емоції в м’язи, записати всі свої почуття на папері.Тобі ще боляче ?Ти ще гніваєшся ? Давай зберемо усі ці емоції, які ти відчуваєш у наші долоні, весь свій гнів, образу, уявімо, що всі емоції переходять до твоїх рук, тепер ми будемо зжимати руки і наші емоції будуть стихати, чим сильніше зжимаються долоні, тим легше нам стає, ми заспокоюємося. Дихай глибоко, вдох, видих, з кожним твоїм видихом ти почуваєшся все краще і краще, емоція (називаємо емоцію, яку відчуває дитина) полишає тебе.Як ти відчуваєш себе зараз ? Чи легше тобі ? 5. Встановіть кордони та навчіть як прийнятно виражати емоції.Коли дитина заспокоїлась, ви можете сказати “ Я розумію, що тобі було боляче або ти розгнівався, однак коли ти відчуваєш гнів, не треба битися, це приносить біль іншим,прошу тебе не піднімати голос, адже це не вирішить ситуацію, прошу, коли ти відчуваєш щось, казати про це, наприклад я відчуваю зараз гнів, мене розізлило це, ти можеш сказати, я продовжу розмову, коли заспокоюсь або мені сумно, я хочу побути наодинці, а не гупати дверима, зачинятись в своїй кімнаті і не розмовляти. 6. Виробити навички вирішення проблем у дитини.Запитайте дитину, як вона зараз почувається. Коли дитина заспокоїлась, разом з нею подумайте, як можна вирішити проблему, ситуацію, яка викликала негативні відчуття або як можна було б поводити себе, щоб ситуація не розгорнулася таким чином. Можна запитати: Тепер, коли ти вже заспокоївся, Що будеш робит в цій ситуації, або як будемо вирішувати її ? Як думаєш, що треба зробити? Як в наступних схожих ситуаціях необхідно буде вчинити ? Давай разом знайдемо рішення, яке б влаштовувало нас обох Якщо це був конфлікт з вами, то розкажіть вашу точку зору, чого б хотіли ви та чому, скажіть, що ви також розумієте бажання дитини. Скажіть “ давай разом знайдемо рішення, яке б влаштовувало нас обох”, скажіть, на що ви готові піти, з чим погодитися. І запитайте у дитини, що вона може зробити, на що вона може погодитися?Не кажіть дитині, що їй треба робити, нехай вона спробує знайти рішення сама, якщо дитині складно, можете запропонувати декілька рішень ( як з позитивними наслідками, так і з негативними), нехай дитина спробує оцінити всі за і проти та вибере самостійно свій варіант.Після цього скажіть дитині, що ви завжди за неї, на її стороні, в будь яких ситуаціях ви її підтримаєте, вона може звернутися до вас за будь-яким питанням. Навчити дитину справлятися зі своїми емоціями та їх проявляти вимагає від батьків часу, терпіння та уважності. І результат цього можна побачити лише у майбутноьму вашої дитини, 5-10 хвилин розмови матиме вплив на дитину протягом всього її життя.Якщо у вас виникають труднощі у знаходженні спільної мови з дитиною, або ви помітили, що вашій дитині складно справлятися зі своїми емоціями, або хочете зрозуміти як вам взаємодіяти з вашим підлітком, бачите, що ваші дії не приносять бажаного результату, в такому випадку варто звернутися до психолога.Розуміючи, який вагомий вплив мають емоції та емоційний інтелект на наше життя та успішність в ньому, ми в нашій Школі лідерства приділяємо час на розвиток вміння керувати своїми емоціями та вчимося конструктивно реагувати на емоції інших. Перейти до школи Консультація психолога

Позначка: емоції дітей

Емоційне виховання дітей: як реагувати на сльози та емоції дітей?

Графік роботи KIDBI